Як працівники Чернігівського кластеру рятували сільгосптехніку та сировину підприємства від знищення
24 лютого розпочався важкий і трагічний період у житті кожного українця. Не минула участь і членів команди Чернігівського кластеру Agricom Group, які попри постійні обстріли агресорів, мужньо рятували сільгосптехніку та сировину підприємства.
Історії, які розповіли працівники ЧК, навряд чи залишать байдужими тих, хто прочитає або почує їх наживу. Про те, якими були дії, коли територія Чернігівщини опинилась в окупації, та як під ворожими обстрілами вдалось рятувати майно агрохолдингу – розповіли Петро Шам, Андрій Бригинець та В’ячеслав Царьов.
Петро Шам, головний інженер Чернігівського кластеру Agricom Group
Війна застала нас у Чернігові 24 лютого. Хто проснувся від вибухів, комусь зателефонували близькі чи знайомі.
Ми дали команду всім водіям автомобілів, які доставляли зерно на Схід та Південь України, і де вже велись бойові дії, повертатися на Чернігівщину. Того ж дня ми зібралися на базі в с. Красне і вирішували, яким буде наш план дій. Прийняли рішення не викликати працівників на роботу і проводити чергування. Людей привозили й відвозили по домівках щоденно. На чергування виходили й місцеві працівники. Чергували паралельно і в смт Михайло-Коцюбинське, де знаходиться завод. Я також щодня навідувався на базу.
3 березня ми вже отримали інформацію, що в сусіднє село Ягідне зайшли окупанти. 8 березня в с. Красне поставили блок-пост, і з того часу наша база періодично обстрілювалась і на неї скидали бомби. Пізніше була зруйнована будівля охорони, тому наші працівники не мали змоги виходити на чергування. Однак вдень їм вдавалось під обстрілами, ризикуючи життям, наглядати за станом техніки.
Я потрапив у Красне лише у 20-х числах березня. Саме тоді ми почали вивозити техніку, залишки акумуляторних батарей та іншого електронного обладнання, яке коштує десятки тисяч доларів. Механізаторам вдалось вивезти за територію бази в більш-менш безпечне місце комбайни та малі трактори. Інша техніка була пошкоджена уламками снарядів і бомб.
Варто відзначити сміливість наших працівників, особливо Станіслава та Александра Гвоздів, Анатолія Пісні та Олексія Деревянко, які під постійними обстрілами робили все для того, щоб вивезти техніку в безпечне місце.
Андрій Бригинець, головний бухгалтер Чернігівського кластеру
Зранку 24 лютого я прокинувся від телефонного дзвінка зі страшною звісткою про те, що почалась війна. Зібрали речі та виїхали з Чернігова. Були не далеко, 70 км від міста, але відносно в безпеці. Частина наших земель та співробітників опинилась в окупації. З більшістю з них зник зв’язок. Ті ж, хто залишився, намагалися не панікувати й за можливості працювати.
На території Чернігівської області Agricom Group почала працювати у 2015 році. Було відремонтовано всі склади, оновлено технічну базу підприємства. Вся техніка до початку війни була на зимовому зберігання в підготовленому стані до початку посівної кампанії ярих культур 2022 року. А після обстрілів всі будівлі та техніку пошкодили, частину повністю знищили осколками, пожежею або вибуховою хвилею. Повністю вкрадене все обладнання з ремонту техніки, частина оргтехніки та запчастин.
Судячи з усього, російські війська хотіли знищити інфраструктуру сільгосппідприємств, щоб вони не мали змоги вирощувати продукцію. МТП, яке знаходиться в с. Красне, обстрілювали декілька днів, знищували те, що набувалось роками (ангари, техніку, складські приміщення, майстерню по ремонту техніки і т.д.), пошкоджували посіви озимини, на полях залишались снаряди, вирви і т.д.
Я переймався документами, трудовими книжками працівників та майном підприємства і чекав на можливість поїхати до офісу у с. Красне. Але село періодично обстрілювали.
Десь у середині березня дізнався, що головний інженер Чернігівського кластеру збирається їхати переганяти техніку, щоб хоч щось зберегти. Ми вирішили їхати разом. Як тільки зайшли в офіс – почався обстріл. Довелось дуже швидко збирати документи, оргтехніку, інші цінні речі та виїжджати звідти.
Те, що встигли побачити, – це напівзруйнований офіс: без вікон, у кабінетах опала підвісна стеля, вибухом були вирвані двері в котельні, в кабінетах, осколками посічені стіни і т.д. Частину техніки наш головний інженер разом з трактористами встигли врятувати. Звичайно, побачене шокувало, бо мали сучасну машино-тракторну базу, сучасний офіс, а після деокупації застали все в жахливому стані.
Тепер все починаємо з самого початку. Люди працюють, намагаємось відновити машино-тракторний парк та техніку, проводимо посівну.
В’ячеслав Царьов, начальник служби безпеки Чернігівського кластеру
Війна застала мене на шляху до робочого місця в с. Ягідне. Саме тоді я почув перші постріли, потім зателефонувала дружина, яка повідомила про вибухи у Чернігові. Довелось повертатись до міста.
З 24 по 28 лютого кожного ранку я проводив зміну охоронників у с. Красне. Попри вибухи, які продовжували лунати, збирав працівників на шляху до роботи, проводив відповідні інструктажі й відвозив додому.
Починаючи з 28 лютого діставатись до робочого місця вже не було можливості, бо мости підірвали, обстріли стали частішими і лунали дуже близько. Ще декілька днів проводив зміну у смт Михайло-Коцюбинське, поки населений пункт не опинився під окупацією.
Ми з сім’єю залишились у Чернігові, виїхати з якого не було можливості, а якщо й була, то це мало великий ризик для життя. Місто опинилось у так званому “кільці”. У нас не було ні води, ні світла, ні зв’язку. Зв’язатися з кимось із близьких чи співробітників було практично неможливо, лише деколи вдавалося відправляти повідомлення. В результаті обстрілів інфраструктура міста зазнала значних руйнувань, багато людей втратили своє житло. Дякуючи Богові та ЗСУ, які в прямому змісті цього слова стояли на смерть, Чернігів та область було звільнено від окупантів.
Тоді ж я дізнався про обстріли наших об’єктів у с. Красне і про завод у смт Михайло-Коцюбинське. В перших числах квітня вдалось поїхати на підприємство. Мене дуже неприємно вразило нелюдське відношення російських окупантів: вибиті двері, розбиті вікна, розграбована і розкидана продукція…
У Красне ситуація була ще гірша, адже будівлі та техніку обстрілювали впритул із важкої артилерії і туди потрапляли авіаційні бомби. Внаслідок цього постраждав наш офіс, згоріли майстерня, сільськогосподарська техніка (трактори, комбайни), легкові автомобілі.
Після деокупації ми поступово почали відновлювати роботу підприємства. Але для початку потрібно було розмінувати територію. Знаходили касетні міни та авіаційні нерозірвані бомби, снаряди від важкої артилерії. Робота з розмінування триває й досі. А от на полях, що знаходяться на території, яка не була окупована, наразі проводимо посівну.
Дякуємо нашим відважним працівникам, які попри складні та небезпечні умови мужньо рятували сільгосптехніку та сировину підприємства від знищення агресором!
Все буде Україна! 